Мені було справді цікаво гуляти вулицями міста разом з моїм другом дощем і спостерігати, розглядати, про щось собі думати. Дорогою я розповідав дощеві, які пригоди відбулись зі мною протягом майже 9-ти годинної поїздки з Івано-Франківська. Що дивного та нового я побачив в дорозі. На які деталі звернув увагу. Яких цікавих людей зустрів. А він мовчки слухав і наче кивав, погоджуючись... Здивувало, що він не спитав, чому я приїхав в Ужгород, що очікую отримати від цього міста на Закарпатті, яке перш за все пахне середньовіччям. Добре, що не спитав, бо я не знав би, що відповісти. Я нічого не чекав, я просто хотів познайомитись з Ужгородом. А для цього потрібно було просто приїхати в це місто.

...і ВЕЛИКИЙ-ВЕЛИКИЙ музей

Я виробив таку стратегію (чи тактику) отримання нових, пізнавально-історичних знань, відвідуючи Ужгородський замок (музей народної архітектури та побуту):

• Ви нікуди не поспішаєте, Вам на все вистачає часу і бажання познайомитись з надзвичайно захоплюючою історією важливої частини України;
• крок за кроком, плакат за плакатом, кімната за кімнатою, нічого не пропускаючи, все читаючи, все розглядаючи, поволі то все аналізуючи;
• в музей взяти з собою куртку, навіть якщо на вулиці тепло.

28.03.2010 я так захопився реалізацією цієї "музейно-пізнавальної стратегії", що за 3,5 години не встиг обійти весь музей (залишилась збройна кімната на 2-му поверсі і ще якась одна там поряд) і пообіцяв собі, що незабаром приїду.

Саме тому 29 квітня 2011 року я знову поїду в Ужгород, візьму участь у #uzhtwevent (30 квітня), познайомлюсь з цікавими людьми з різних куточків України (за сумісництвом - твіттерянами), почую цікаві доповіді, продегустую мінімум 10 сортів доброго вина на Фестивалі вина 1 травня (якщо на це вистачить моєї тверезості) і обов'язково завершу незавершену екскурсію тим дивовижним музеєм.

Ось чому варто відвідати #uzhtwevent.

Анатолій Мельник