Анатолій Мельник. МОНОЛОГ

Що знову?
Куди ти?
Не плач, минеться... Так чи інакше. Мені аж самому кортить обійняти тебе, спершу подумки, а потім насправді. Не відпущу. Не можу. Бо ти солодка. Краще поцілую.

Візьми мою руку. Не бійся, вона тепла. Але будь обережна, щоб не обпектись мною.

Все-таки йдеш? Тоді йди, лиш не вертайся. Бо я знову не втримаюсь і заволодію тобою. Бо ти... Читати далі »

Сьогодні ти мені приснилась. Але тебе було декілька... дійсно декілька. Важко це уявити, а ще важче повірити в це, але... Погодься, це навіть зовсім не смішно.

Наприклад, на початку мого сну, самому-самому початку – коли ти у ньому з'явилась (з'явилась як ні в чому не бувало, так ніби мій сон вже наполовину твій) і зажадала від мене майже неможливого – піти з то... Читати далі »

Робота забирає весь мій час. Майже весь. Але вона ніяк не може забрати від мене тебе. Коли ми знову зустрінемось я обов'язково скажу тобі про це. Або не скажу. Особливо якщо ми все-таки не зустрінемось. Або краще я просто мовчатиму, бо знову ляпну щось не те і ти вкотре глузуватимеш з моєї такої дуже дурної дурості.

Ну і глузуй. Я довго не ображатимусь (як зав... Читати далі »

Забути.... і більше не згадати її. З вдячністю за все. З повагою. Коли складно. Коли важко зрозуміти чи збагнути. А алкоголь... гарячий та теплий... допомагає не тільки розслабитись, а й налаштуватись на потрібну хвилю. Хвилю "Чуттєвість Fm" ги :)

Чому забути? Чому не згадати? Чому складно? Чому важко? НЕ ЗНАЮ!!!!!!!!!!!!!!!!!

Я пам'ятаю, що для торгового аг... Читати далі »

Життя. Починаєш більше розуміти життя…

Починаєш більше розуміти життя…
Дорослішаєш…
Звідкись беруться ті думки…

І тобі хочеться чогось. Так хочеться. І не знаєш що… що таке життя… що це… Ці думки. Це наші думки. Перетворюються в дії чи… просто життя. Таке непередбачуване, таке німе… Таке ЖИВЕ життя…

Часом… Часом намагаєшся опанувати себе… І навіть д... Читати далі »