Головна » 2005 » Травень » 25 » Про міфічну «миротворчість» в Іраку
В самій назві цього документа міститься заздалегідь неправдива інформація, яка до сьогоднішнього дня вводить в оману український народ.
Для того, щоб усвідомити, що відбувається в Іраку насправді, чому там НІКОЛИ НЕ БУЛО “міжнародної миротворчої операції”, чому там немає оонівських миротворців з голубими касками, чому нещадно руйнуються археологічні пам’ятки часів доби енеоліту (4-3 тис. до н.е.), багато не треба. Потрібно лише подивитись на факти у хронологічному порядку.
20 березня 2003 року суверенна Республіка Ірак була піддана нещадному ракетному обстрілу військами США. Згодом до найбагатшої країни світу, окрім Північної Ірландії, підключилась (як було домовлено раніше) Великобританія.
Сьогодні в Іраку відбувається справжня громадянська та партизанська війна з усіма наслідками будь-якої війни. У ній гинуть люди. Розпочався голод, вдічі сильніший, ніж за часів правління ненависного Хусейна. Як стверджує канал ICTV: “Експерт ООН з питань продовольства розкритикував окупаційні війська в Іраку, очолювані Сполученими Штатами. За даними міжнародної організації, чверть дітей в країні голодують — цифра удвічі більша, ніж за правління режиму Саддама Хусейна. Стан цих дітей, переважно віком до 5 років, спеціалісти оцінюють як повільне вмирання”.
Офіційною причиною розв’язання нового військового конфлікту на Близькому Сході була наявність в Іраку зброї масового ураження (ЗМУ) і небажання цієї країни роззброюватись.
Декілька слів про ООН
Згідно зі Статутом, головною метою ООН є підтримання міжнародного миру та безпеки.
Організація Об’єднаних Націй має шість головних органів: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Раду, Раду з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. Рада Безпеки, згідно зі Статутом, несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки.
Підтримання миру — це дії, пов’язані з розгортанням у районі конфлікту груп спостерігачів, військових контингентів, а часто й цивільного персоналу ООН з метою сприяння дотриманню досягнутих угод про припинення вогню. Головна мета цього заходу — припинити кровопролиття, роз’єднати конфліктуючі сторони.
В діяльності Ради Безпеки беруть участь п’ять постійних членів — Великобританія, Китай, Росія, США, Франція — і десять непостійних членів, які періодично змінюються. Кожна з цих п’яти держав має право накласти вето на будь-яке з рішень Ради Безпеки, з яким вона не погоджується.
Мабуть, саме тому в Іраку досі не прийнято мандата ООН на миротворчу діяльність. Не прийнято резолюціїї, яка б визначала такий мандат.
Після введення американських та британських військ в Ірак там НЕ БУЛО ЖОДНОГО ООНІВСЬКОГО СОЛДАТА. І немає. Більше того, напередодні війни, а саме 17 березня 2003, ООН вивела усіх своїх спостерігачів ІКМООН, бо дію мандата ООН у цьому регіоні вже було призупинено, а 6 жовтня 2003 року, згідно з резолюцією 1490 (2003), його дію було зупинено остаточно.
То «миротворці» чи ні?
А тепер повернімось до резолюції ООН 1483 (2003), яку було прийнято Радою Безпеки 22 травня 2003 року. Як відомо, нібито саме ця резолюція (принаймні так вказано в нижчезгаданому Указі) стала однією з “підстав” для підписання Президентом України 2 червня 2003 року Указу № 459/2003. Він називався: “Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак”
Уявіть собі – в резолюції ні слова про миротворчість. Резолюція не містить навіть натяків на неї.
Натомість резолюція містить докладну інформацію про розподіл іракської нафти, нафотопродуктів та газу між країнами-завойовниками Іраку. Дуже цікаво, що у вищезгаданому Указі Президента першим пунктом (їх там усього три) сказано: “Визнати доцільною участь України у складі багатонаціональних сил зі створення умов стабільності та безпеки в Республіці Ірак, що діють у рамках Об’єднаного командування (Адміністрації) на виконання Резолюції Ради Безпеки ООН №1483 (2003) від 22 травня 2003 року”.
А ще цікавіше те, що ця резолюція, на виконання якої нібито діє Коаліція, була прийнята через два місяці після вторгнення її військ в Республіку Ірак.
ООН на це згоди НЕ давала. І найцікавішим у цій ситуації є те, що в інтерв’ю британській телерадіокомпанії Бі-бі-сі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан заявив, що вторгнення США та їх союзників в Ірак було і залишається протизаконною дією, яка порушує Статут Організації Об’єднаних Націй. Ось яких ми маємо союзників, зобов’язання перед якими не дають нам змоги нарешті вивести наш військовий контингент з цієї країни.
Щодо офіційної причини вторгнення.
Нею була: “Наявність в Іраку зброї масового ураження (ЗМУ) і небажання країни роззброюватись”. Оригінально потім було дізнатись в новинах, що ніякої зброї масового ураження в цій країні не було. Це офіційні висновки Комісії президента США з перевірки роботи американських спецслужб. Свої висновки за 2002 рік з великим соромом та скандалом у світовій пресі також спростувала і британська розвідка. А Джордж Буш заявив: «До початку війни мені, як і багатьом у США та у всьому світі, здавалось, що ми знайдемо зброю масового ураження”. На питання, чи варто було в такому випадку розпочинати війну, Буш відповів: «Так, абсолютно». Заради чого вже загинуло більше 1,3 тис. американців, залишається незрозумілим. У Хусейна не було ні ядерної бомби, ні зв’язків з «Аль-Каїдою» (слова самого Буша).
Вдалося Філіппінам – вдасться і нам
Цивільні особи, політики в тому числі, подейкують, що питання виведення українського так званого миротворчого батальйону дуже складне і його вирішення потребує багато часу. Насправді нічого складного в цьому питанні немає.
Нам пощастило, що в Україні до сьогодні не сталося жодного терористичного акту. Згадаймо трагедію з іспанськими потягами, річницю яких нещодавно відзначив масовими акціями протесту весь світ. Після цих вибухів Іспанія, незважаючи на заклик США “Не йти на поводу у терористів”, вивела своїх найманців з Іраку. І навіть тоді, коли іспанські вояки вже їхали додому, вони були раптово обстріляні іракцями. В результаті сім іспанців вбито, сім взято в полон.
А ще нам пощастило, що жодного українця не взято в полон, і нашій країні не висунуто вимог на зразок тих, які були пред’явлені свого часу Філіппінам (забрати свої війська з території протягом 72 годин) та іншим “союзникам”. Філіппіни ці вимоги виконали, бо не хотіли, щоб від рук розлючених іракців гинули громадяни їхньої держави. На відміну від Філіппін, інші “союзники” не злякалися погроз, а прислухались до типового заклику США “Не йти на поводу у терористів” і не вивели свої війська. То тут, то там у річці Тигр виловлювали понівечені тіла їхніх громадян. Уже хоча б тому вивести війська з Іраку за 72 години можливо. Вдалося Філіппінам – вдасться і нам.
А як все починалось?
28 серпня 2003 року Український військовий контингент почав виконання покладених на нього завдань у складі багатонаціональної дивізії “Центр-Південь” об’єднаних сил Коаліції.
Загальна чисельність українського так званого миротворчого контингенту становила приблизно 1600 осіб. За весь час несення служби в Іраку українські військовики втратили 18 осіб. Четверо з них загинули в бою (як відомо, згідно із Статутом ООН, миротворцям заборонено брати участь у бойових діях), а двоє покінчили життя самогубством. Чому вони це зробили?
Їдемо на заробітки...
Мене дивує ставлення до цієї проблеми моїх співгромадян, а ще більше – українських засобів масової інформації. Відкриваєте будь-яку газету і читаєте про “миротворчий контингент”, про героїчних “миротворців” в Іраку і т.д. Так само з телебаченням та радіомовленням. Звідти повертаються “миротворці” і розповідають нам, який все-таки там “екстрим” і як добре, що вони туди поїхали, бо багато чого навчились, стали справжніми фахівцями військової справи. Ще вони говорять про високий рівень зарплатні (щонайменше 600 доларів), і саме це, переважно, стає головною причиною рішення поїхати світ за очі. Можливо, їхні батьки не давали б так легко офіційної згоди на це, якби їм сказали правду. Одна справа – відпустити сина захищати мир, інша - ...
Ірак вчить нас любити Україну (“Високий Замок”, 12 квітня 2005 року)
“... – Батьки були категорично проти, але що мали робити. Я доросла людина, і сам вирішую, - каже капітан Анатолій Іченський з міста Деражні Хмельницької області. – Я, наприклад, у Львові винаймаю квартиру, заробляю 1010 грн. на місяць. Звісно, що цього мені не вистачає. А в Іраку матиму стільки ж, лишень у доларах”.
Це не наша війна... (“За вільну Україну Плюс”, 24 березня 2005 року)
“- Що спонукало вас зректися мирного життя і шукати щастя в зоні військового конфлікту?
Іван Жук з Тернополя: “Можливо, бажання відчути на власній шкірі, що таке війна, випробувати в ній себе. Наша армія не дає нам цього збагнути. Вона не робить з прищуватих солдатиків справжніх чоловіків... Зрештою, хотілося і підзаробити. Військові в Іраку – це ті ж заробітчани-українці, що трудяться в Англії чи Португалії. Дають лопату – копаєш, дають рушницю – стріляєш. Принцип один і той самий: наказують – виконуєш...”.
Скажіть, будь ласка, ваше життя коштує 600 доларів? Чи 1000? А життя ваших рідних, знайомих, друзів, тих людей, які можуть постраждати у тому випадку, якщо сюди прийдуть терористи (а вони цілком здатні це зробити)? Можливо, така ціна арабського життя, яке вам, імовірно, доведеться забрати?
Найгірше, що саме поняття міфічної “миротворчості” і обумовлює прийняття такого рішення. А той, хто їдучи туди прагне супергострих відчуттів, має реальний шанс ці відчуття отримати, потрапивши у полон до іракських повстанців. Ці бойовики, наскільки я зрозумів, також люблять відчуття такого роду. Уявіть: вас, не дай Боже, захоплять у полон іракці. Потім покажуть по телебаченню, “попросять”, щоб український “миротворчий” контингент забирався звідти до всіх чортів. За 72 години. І наш Президент вирішить “не йти на поводу у терористів”...
Думаю, нікого не радує перспектива поплавати у річці Тигр без голови, навіть якщо сприймати це як певний досвід...
P.S. “За продовження переговорів з Іраном щодо припинення прихованого виробництва країною ядерної зброї виступила держсекретар Сполучених Штатів Кондоліза Райс. Вона закликала іранців скористатися шансом, який їм дають США та Європа, і не відмовлятися від діалогу” (04.05.05 http://ictv.ua).
Історія повторюється, бо ті ж самі слова (один до одного) були сказані два роки тому по відношенню до Іраку. ІРАН – наступний?
Анатолій Мельник www.monolog.name опубліковано в тижневику "Високий Замок" 25.05.2005
Анатолій Мельник
