Анатолій Мельник. МОНОЛОГ

И вот он миг.
И снова чувства.
Воруют у меня покой.
И снова смеются.
Зовут меня в бой.

А ей лишь стоит улыбнуться
Силе той. Немой.
Открой.
Узнай кто я такой.
Закрой глаза и покорись ты силе той.

Пусть приведет тебя она.
Туда, где будешь ты и я.
Где ветра нет.
Нет больше никого.
Нет ни душонки. Ни одной.

Пост... Читати далі »

Юначе, ти знову тут і знову плачеш?
Тобі хтось жити не дає?
Вставати зранку й відчувати, що ти живеш...
Радіти всьому й усміхатись, бо ти живеш...
Хтось намагається усе це зіпсувати?

Ти витри слози й загостри меча
Забудь про все, а потім в бій,
Зруйнуй себе і не жалій,
Зруйнуй усе і не жалій нічого

Спали брехню, зітри несправедливість
Т... Читати далі »

Розумієш, друже...
Коли ранковий вітер дме
І холодно дуже...
Усе здається, що життя мине
І не помітиш, друже

Ти не чекай, доки хтось піде
Не чекай, доки хтось знайде
Адже ніхто нікуди не піде
Доки ти сам не схочеш дуже

Вставай, друже, пробудись
Знайди в собі сили і йди
Поспіши, біжи, знайди
Досягни своєї мети

Не бійся себе і... Читати далі »

Ти знаєш, дитино, ти - людина
Хоча усе зникло, втрачено назавжди
Там, де відбувалась страта,
Народилась втрата й ціль,
Стояла колись моя хата, і в ній
Не було нічого
Окрім лиш хліба чорного
Та сірої підлоги

А зліва біля тину
Стояла хатина
Одного багача, якого

Звали: "Людина"
Хоч там, де відбувалась страта
Не було людей... Читати далі »

Вкотре замислююсь над політичною ситуацією в Україні. Як завжди першими до мене приходять думки про наших так званих „політичних лідерів”. Вони продовжують, як і раніше, зі своїх висот стверджувати про не менш високі матерії та лише їм одним зрозумілі істини. Простіше кажучи – розповідають нам байки про нездійсненні мрії та про світле майбутнє, яке ніколи таким не буде. Вони... Читати далі »