Анатолій Мельник. МОНОЛОГ

Музика... Яка перестала грати співзвучністю, наче скінчилась, але ж касета всеодно продовжує тихо шуміти. За мить спрацює автореверс і музика знову лунатиме, і їй не буде кінця... Хоча був початок. Парадокс? Головне - в даній ситуації щось сприяє спогадам, появі якихось важливих давноминулостей. Це щось може бути тишею, яка щойно виникла, чи все-таки музикою, повною різноманітних асоціацій з образами, подіями й думками, якось пов’язаними між собою. Спогадам, у яких теж колись був початок, але немає кінця... Варто над цим замислитись.

Згадав білий будиночок. Білосніжний, чистий, з червоною стріхою, нічий. Старий як світ. Та у ньому було тихо й затишно, не зважаючи на те, що його не існувало насправді. Його колись, дуже давно збудувала моя уява. Дверей у ньому ніколи не було, вікон теж. Я йшов до нього, коли було важко. Вважав його місцем, в якому дуже тепло, тихо й трохи самотньо, бо вірив у нього, відчував його Силу.

Спогад про білий будиночок був хазяйновитим, найяскравішим з усіх. Про нього ніколи не забуду. Будинок ніколи не зникне. Принаймні, поки я не готовий до цього... Хоча, водночас він ніколи не стане моїм! А я чекаю цієї миті. Чекаю, коли виникне потреба знову втекти від усього й піти туди, де він. Знову лише йому розкритися, а для решти стати німим. Шкода лиш, що ще досі не навчився розмовляти...

Вже немає звичних емоцій, сумує пустота в душі, в руках помалу тліє мозок.

Не помітив, як знову залунала вічна музика...

________(23.02.2004) __________
прозова збірка "РІЗНОКОЛЬОРОВІСТЬ"
"СПОГАДИ" написані рожевим кольором

Дякую Дідіці за гарнезну картину

Анатолій Мельник